Вітаємо з юбілеєм!

2016-11-28

/Files/images/1007.jpg

Покликання…

По-школярськи квапливі кроки
І дорослі, серйозні обличчя,
Крізь мереживо довгих років
Срібний дзвоник дитинства кличе.
А воно, неспокійне й зухвале,
Покорившись покірно долі,
Десь в десятім колись заблукало
І навіки залишилося в школі

…Так написала про себе Коцюба Олександра Михайлівна, яка більше 40 років свого життя віддала улюбленій справі – навчанню і вихованню дітей. Важко це, дуже важко навчати і виховувати, але хіба є у світі більша радість і більше щастя, ніж радість і щастя учителя, який формує душу нового українця, патріота і захисника рідної землі…
…Її портрет змалювати не просто. Струнка і тендітна, спокійна і емоційна, проста і високоінтелігентна, весела і зажурена, чарівна жінка…Погляд карих очей вражає глибоким розумом, добротою і ніжністю.
Зі своїм чоловіком Михайлом Михайловичем молода вчителька після закінчення інституту переїхала з Чернігівської області в с. Новосілки, щоб тут пустити коріння і ростити своїх дітей. Молоде подружжя було зачароване новосілківськими пагорбами, тихим і, разом з тим, бурхливим Ірпенем, багатою на птаство заплавою річки…Спочатку Олександра Михайлівна працювала вихователем дитячого садочка, потім його завідуючою. В кожній дитині бачила щось неповторне, красиве і добре. Душа приростала до маленьких хлопчиків та дівчаток, переймалась їх повсякденними клопотами.
Олександра Михайлівна народилася у вчительській сім’ї . «Школа…Вона зі мною з дитинства і до цього часу. Скільки пам’ятаю себе, весь час із учителями й серед учителів», - згадує Олександра Михайлівна. Найстаршим у її родині, хто вивчився на вчителів, були тітка Дарія Гнатівна, рідна батькова сестра та її чоловік Лопата Микола Гордійович. Вони закінчили Ніжинський педагогічний інститут ще до війни, і свою трудову діяльність розпочали в Західній Україні, а в 1949 році повернулись до рідної домівки і працювали вчителями початкових класів у Красилівській середній школі Чернігівської області. А потім і її мама, Сидоренко Наталія Григорівна, теж схотіла спробувати вчительського хліба (як згадує Олександра Михайлівна) і в 1947 році стала працювати старшою піонервожатою Хрещатинської середньої школи. Заочно вступила до Чернігівського педагогічного інституту ім. Т. Шевченка на філологічний факультет. Коли здавала сесію брала девۥятимісячну маленьку дочку з собою, наймала квартиру, шукала няню і штурмувала ази гуманітарних дисциплін. У 1953 році, закінчивши інститут, мама стала працювати вчителем української мови та літератури Красилівської середньої школи. Пропрацювала в одній школі до 1978 року, поки не вийшла на пенсію.
«Саме мама привила мені любов до рідного слова, навчила любити і шанувати Шевченка, Франка, Коцюбинського, Лесю Українку», - з гордістю говорить Олександра Михайлівна. Коли прийшов час вибору професії, перед нею не стояло питання, куди піти вчитися. Вона свідомо обрала педінститут. Тому в 1969 році, закінчивши з золотою медаллю десять класів Красилівської середньої школи, вступила на перший курс КДПІ ім. Горького, обравши спеціальність «Учитель української мови та літератури».
Отримавши диплом з відзнакою, Олександра Михайлівна поїхала на роботу в Переяслав-Хмельницький район, а вийшовши заміж, приїхала з чоловіком у 1976 році до с. Новосілки. З 1978 по 1983 рік працювала завідуючою дитячим садком, а потім перейшла працювати до школи, де й нині працює вчителем української мови та літератури. З 1993 по 2003 рік працювала заступником директора школи з навчально-виховної роботи.
«Професія вчителя мене приваблювала не матеріальними благами (мабуть як і кожного вчителя), а тим, що людина весь вік пізнає щось нове, знаходиться серед дітей, почуває себе завжди духовно багатою», - говорить Олекандра Михайлівна .
Проживаючи в сімۥї учителя, в стихії учительських проблем, педагогічну освіту здобув і молодший брат Олександри Михайлівни, Сидоренко Сергій Михайлович, закінчивши Чернігівський педагогічний інститут за спеціальністю учитель фізичного виховання. Десять років він працював тренером дитячо-спортивної школи в м. Чернігів. Але мізерна заробітна плата змусила зрадити професію педагога, і він пішов заробляти гроші, щоб дати освіту двом своїм синам. Але двоюрідний брат Олександри Михайлівни Чуста Василь Іванович виявився міцнішим і пережив ті роки, коли вчителям місяцями не виплачували зарплатні, тому на даний час працює директором Хрещатинської школи у Чернігівській області.
Діти Олександри Михайлівни, Леся та Ярослав, теж пізнали вплив вчительської долі. Атмосфера, в якій вони жили, працювали, вчились допомогли їм визначитись з вибором, куди піти навчатися після школи. Ним став КДУ ім. Т. Шевченка – це була мрія Олександри Михайлівни, і вона здійснилася у її дітях. Леся закінчила філологічний факультет, відділ словۥянських мов. Ярослав вступив до Київського Державного університету ім. Тараса Шевченка на факультет «Соціологія та психологія» за спеціальністю «Психологія». У 1999 році, закінчивши університет, маючи направлення до аспірантури, Ярослав різко змінює напрямок професійної діяльності, обравши професію журналіста. З 2000 до 2004 року він працював кореспондентом газети «Сегодня» у відділі «Політика». З 2004 по 2009 рік працював у прес-центрі КМДА. Друкувався в журналі «Коментарі». Нині продовжує займається журналістською.
Учителем працює і племінниця Олександри Михайлівни – Сидоренко Ольга Григорівна, закінчивши Чернігівський педагогічний інститут за спеціальністю хімія. І наймолодший з родини, Сидоренко Богдан Сергійович, у 2007 році вступив, а в 2012 році закінчив механіко-математичний факультет Київського Національного університету ім. Т. Шевченка.
А отже, вчительська династія родини Коцюби Олександри Михайлівни охоплює різні спеціальності і існує більше 80 років…
Коцюба Олександра Михайлівна з тих учителів, хто не зупиняється на досягнутому, яких завжди супроводжує творчий неспокій, яскраве горіння й натхнення до професійної діяльності.
ЇЇ педагогічна практика – 42 роки. У щоденній наполегливій праці виробила власний стиль – навчати дітей не тільки предметних і загально-навчальних умінь і навичок, а й створювати найсприятливіші умови для внутрішнього зростання, виявлення інтересів, нахилів школяра, для того, щоб кожна дитина свідомо навчалася і вдосконалювала себе.
Олександра Михайлівна володіє різноманітними сучасними інноваційними методами, прийомами, формами роботи та активно використовує їх під час проведення уроків. На заняттях створює умови для самореалізації учнів, що забезпечують максимальну самостійність навчання. Діти працюють у парах, групах, навчаються поважати думку однокласників. «Співтворцями уроку є я і мої учні. Радію, бо відчуваю на уроці атмосферу взаємодопомоги, толерантності», - каже Олександра Михайлівна.
Велику увагу приділяє роботі з обдарованими дітьми. Своїми надбаннями намагається поділитися з колегами, друзями, влаштовуючи для них семінари, зустрічі.
Як любляча бабуся, Олександра Михайлівна не аби яку увагу приділяє вихованню чотирьох онуків. Адже цілком можливо, що хтось із них продовжить справу вчительської династії Сидоренків…
Ось така вона, Коцюба Олександра Михайлівна, учитель, як кажуть, від Бога. Спасибі, дорога вчителько, за ваш талант, за вашу відданість справі всього життя, спасибі від дітей, від батьків, колег по роботі. Працюйте ще довго на радість ваших вихованців, які несуть вам шану і свою дитячу любов, як подяку за вірність і добре серце…

Білоцький М. М.
Заступник директора Новосілківської ЗОШ І-ІІІ ступенів

/Files/images/15230690_338556079836021_3743165537708249194_n.jpg/Files/images/15202585_338555783169384_3002440826269741884_n.jpg/Files/images/15241985_338555816502714_3368867041468170406_n.jpg/Files/images/15241242_338555779836051_2360550802494521503_n.jpg/Files/images/15284824_338555859836043_4671523393028637537_n.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 207

Коментарi